Радянська туристична карта Риги

Цю складану карту надрукували 1973-го року в Москві накладом 615 000 примірників. Розмір паперу — 72*90 см. На першому плані фотографії на обкладинці — пам’ятник латиським (червоним) стрільцям, а за ним справа — присвячений ним музей (після реконструкції — Музей окупації Латвії).

Всі тексти — російською. Дуже важко знайти хоч якусь картографічну продукцію, надруковану з 1945 по 1990 роки в СРСР, надруковану мовою будь-якої іншої формально рівної союзної республіки. Не знаю, чи існують радянські карти Латвії латиською мовою взагалі.

На двох сторонах аркуша знаходяться різні карти. На одній — загальний план міста з основними дорогами, залізницею, річками, парками, мовським узбережжям. Карту виконано в спокійних, не контрастних кольорах, як і більшість туристичних карт, надрукованих в СРСР.

На зворотньому боці зображено туристичну карту центральної частини Риги. Надзвичайно красиво і охайно промальовано архітектурні пам’ятки та об’єкти інфраструктури (мости, вокзал). Така увага до декоративної частини загалом нетипова для радянських карт, тому заслуговує на особливу увагу.

На обох картах є круглі позначки з цифрами (від 1 до 237), розкриті внизу під мапою. Їх поділено на групи: меморіальні комплекси і пам’ятники, архітектурні пам’ятки, музеї і виставки, театри і цирк, концертні зали тощо.

В ті часи багато вулиць мали ідеологічні радянські назви: вулиці Леніна, Горького, майдан Піонеру, бульвар Комунару і т.д. На окрему увагу заслуговує також коротка історична довідка про місто, написана в типовому колоніальному радянському стилі. Не згадуються національності, які живуть чи колись жили в місті, є тільки “рижани”. Єдина реальна особа, згадана в тексті — Ленін (“Весной 1900 г. Ригу посетил В. И. Ленин, здесь он провел совещание с латышскими социал-демократами”). В тексті всього три дати. Окрім 1900-го року згадується 1201 (рік заснування Риги) і 1967 — рік будівництва меморіального комплексу Саласпілс (на місці нацистського концтабору) за містом. Зате є цілий параграф про Юрмалу і про те, що з міста можна легко до неї доїхати.

Карта нижньої течії Дніпра XVII століття

Карта нижньої течії Дніпра. Вперше відома як частина Радзивіллової карти Великого князівства Литовського Томаша Маковського 1613 р. Окремим відбитком з’явилася у другому виданні атласу Віллема Янсона Блау “Appendix Theatri A. Ortelii et Atlantis G. Mercatoris” 1631 р.

Карта складається з двох поєднаних смуг і показує течію Дніпра від Черкас до Чорного моря. На чотирьох фігурних картушах — інформація про про козаків, дніпрові пороги, назви дев’яти найбільших, умовні позначення міст. Є багато написів з інформацією про традиції козаків, їхні садиби на Хортиці і Томаківці, про фортеці Очаків і Перекоп, про добування солі тощо.

Авторство карти не до кінця досліджене. Імовірно, її створили під час подорожі австрійського дипломата Еріха Лясоти із Стеблева, який 1594 р. здійснив подорож на Запорозьку Січ і прожив там понад місяць.

Карта найкраще гуглиться саме як “Map of the Dnieper by Willem Blaeu” і, що цікаво, в результатах пошуку — багато пропозицій її придбати. Описується як оригінал, вартість 1300 євро. Я не знавець ринку антикваріату, але чи це не задешево? Також деякі сайти пропонують придбати репринти карти за 300-500 євро (!).

Для тих, хто не має натхнення витрачати тисячі євро, можна скачати і роздивитися pdf карти Дніпра 1613 року в прекрасній якості на сайті Інституту історії НАНУ та порівняти з її пізнішим варіантом 1643 року, вміщеним у видання “Україна на стародавніх картах. Кінець XV—перша половина XVII ст.” (с. 188-189).

Японія в Другій світовій

Пік морського домінування Японії в Другій світовій війні, серпень 1942-го року (джерело).

У карти незвичний для нас, але логічний ракурс — Японію розташовано майже по центру. Сферична проекція може бути доцільною для зображення великих територій, оскільки мінімізує викривлення пласкої поверхні. Для порівняння — аналогічна карта з Японією по центру, але в пласкій проекції Меркатора (Google Maps). Розмір Японії не зменшився, а от Росія на півночі стала непропорційно великою, займаючи ледь не третину карти, хоча її справжній розмір набагато менший.

Картуш

Картушами на картах називають декоративно прикрашені текстові вставки у формі щита, герба, розгорнутого сувою, стіни чи воріт. Він може містити як заголовок-назву карти, так і додаткову інформацію.

Прото-картографія

На мій дилетантський погляд, з усіх стародавніх карт, виявлених на території України, тільки згадувана раніше “Межиріч-карта” може трактуватися як прото-картографічне зображення. Вона містить багато географічних об’єктів — гори, річку, будівлі, і не містить зображень людей чи тварин.

Решту ж знахідок намагаються притягнути в картографію за вуха. Йдеться про “Дударківську карту”, “Кирилівську карту”, “Путивльську карту” тощо. Фото звідси.

Хоча, на захист давніх українських знахідок можна сказати те, що це не суто вітчизняна практика. Наприклад, перший том масштабного видання “The History of Cartography” теж містить багато сумнівних зображень, які розглядаються як імовірно прото-картографічні, чи як такі, що містять елементи прото-картографії. Причому українські знахідки виглядають переконливіше за багато з наведених там прикладів. Ілюстрації з книги — малюнки, знайдені на території Іспанії, Алжиру, Італії.

В будь-якому випадку, знахідки дописемної епохи можна інтерпретувати по-різному, тому з їхнім трактуванням треба завжди бути дуже обережними.

Карта рослин у Франції

На вихідних перемалював одну з найцікавіших карт з першого тому праці Фернана Броделя “Ідентичність Франції. Простір та історія” (Видавництво Жупанського, 2013) — Північні межі поширення деяких південних рослин у Франції. Виноград, каштан, кукурудза (до гібридів), кам’яний дуб, шовковиця, маслина, цитрусові.

Праці відомого французького історика завжди наповнені найрізноманітнішими картами, але, переважно, не його авторства. Цю він також позичив. Ось так карта виглядала в книзі (с. 46):

Розмістив карту на reddit і наразився на критику французів, які кажуть, що кордони не дійсні, а кукурудза, цитрусові та решта росте у них де завгодно. Отак підвів мене Бродель. Але де в чому тут є і моя провина — на карті в книзі вказано “кукурудза (до гібридів)”, а я вказав просто “кукурудза”, пожертвувавши точністю заради охайності. Урок на майбутнє — не робити такого 🙂

Вікінги в Гренландії близько 1010 року

На MapPorn промайнула карта поселень вікінгів на в Гренландії та на Американській півночі на початку минулого тисячоліття. В пості під картою коротко написано, що відомо про кожне з підписаних на мапі поселень.

Зараз якраз читаю “Велике потепління” Браяна Фейґена. Книжка про Середньовічний теплий період 800-1300 років і те, як він по різному вплинув на різні народи і цивілізації.

Є там і розділ про вікінгів, які змогли в той час перетнути північні моря і налагодити торгівлю з деякими народностями Американської півночі (а з деякими не змогли, і там норманські поселення винищили до ноги). Скандинави привозили метал, причому не якийсь корисний, а уламки зброї, погнуті цвяхи, обрубки, всілякий непотріб одним словом, і обмінювали його на бивні моржів.


Карта з книжки, сторінка 103

Зверніть увагу, наскільки сильно змінюють сприйняття відстаней на пласкому зображенні різні проекції та нахил карти. Порівняйте взаєморозташування і відстань між, з одного боку, Гренландією та, з іншого, півостровом Лабрадор і островом Ньюфаундленд на цих двох мапах:

Карта чи мапа?

В українській мові обидва слова використовуються як синоніми, але їхнє походження різне. Спрощено можна сказати, що карти — це папірус, а мапи — тканина.

“Карта” походить від грецького “χάρτης” (вимовляється “тхартіс”) — папірусна карта. Вважають, що греки запозичили слово у єгиптян. В латинському середньовіччі слово трансформувалося у carta (charta) — папір, лист, документ. До нас воно потрапило через французьку (carte) або італійську (carta) мову. 

“Мапа” походить від давньоєврейського слова “mĕnāphā́h“ — тканина, що розвивається. Латиною слово перетворилося на “mappa” — серветка, сигнальний прапор. Саме на тканині було виготовлено велику частину картографічних робіт в середньовічній Європі. До української слово потрапило за посередництвом німецької та польської мов.

Ми зараз використовуємо два похідних від “carta” слова з різним значенням: “карта” як зображення місцевості і “картка” як документ (банківська, медична картка, картка обліку тощо).

План Чугуєва 1853 року

Продовжуючи тему Чугуєва — місто пам’ятає і про військові, і про топографічні свої традиції. Коли ви приїжджаєте до будь-якого міста України, то найпоширенішою картою в продажу є або сучасний план вулиць/будинків, або якась туристична карта історичної частини. В Чугуєві ж на вас чекає складана карта-план військового поселення 1853-го року.

В заголовку вказано масштаб — “Масштабъ въ Английскомъ дюйми 250 Сажень”. Відповідна лінійка масштабу, зроблена одночасно в двох цих одиницях виміру, знаходиться прямо під ним. Для будівель на плані є 77 позначок, які зліва і справа пояснені текстом. Вони поділяються на групи в залежності від того, чиїм коштом зведені: коштом скарбниці, государя імператора, власним коштом, ті, що надійшли до військових з громадського відомства, і будівлі військових поселенців і різночинців.

Розкішне видання, якихось 30 грн, купив пару років тому на Книжковому Арсеналі в Києві. На звороті — старі фотографії будівель, що досі збереглися, з короткою довідкою про них. Ідеальний сувенір. Хочеться більше такого з різних міст.

Чугуїв і військова топографія

Нещодавно їздив до Чугуєва, відвідав місцеві музеї, в них висить багато старих планів міста, є і карти-експонати.

З Чугуєвом така картографічна історія, що там в першій половині ХІХ століття (до 1857 року) існувала школа військових топографів, яка поставляла кадри до корпусу військових топографів Російської імперії (нагадаю, що топографія вивчає земну поверхню, способи її вимірювання та зображення на плані або карті). В дитинстві там якийсь час навчався Ілля Рєпін, про що збереглися його спогади.

Чугуїв відомий також тим, що від самого заснування в 1638 році це було військове поселення, з відповідним укладом життя. Чугуїв і Чугуївський район і дотепер є важливим місцем дислокації військових частин, це дуже помітно в самому місті.

В будівлі, де знаходилася школа військових топографів, містилася також літографська майстерня і безпосередньо штаб військових округ. В наш час будівля руйнується, тільки центральна частина відреставрована і зберігає якесь функціональне призначення — там тепер художня галерея, доволі велика.