Картуш

Картушами на картах називають декоративно прикрашені текстові вставки у формі щита, герба, розгорнутого сувою, стіни чи воріт. Він може містити як заголовок-назву карти, так і додаткову інформацію.

Прото-картографія

На мій дилетантський погляд, з усіх стародавніх карт, виявлених на території України, тільки згадувана раніше “Межиріч-карта” може трактуватися як прото-картографічне зображення. Вона містить багато географічних об’єктів — гори, річку, будівлі, і не містить зображень людей чи тварин.

Решту ж знахідок намагаються притягнути в картографію за вуха. Йдеться про “Дударківську карту”, “Кирилівську карту”, “Путивльську карту” тощо. Фото звідси.

Хоча, на захист давніх українських знахідок можна сказати те, що це не суто вітчизняна практика. Наприклад, перший том масштабного видання “The History of Cartography” теж містить багато сумнівних зображень, які розглядаються як імовірно прото-картографічні, чи як такі, що містять елементи прото-картографії. Причому українські знахідки виглядають переконливіше за багато з наведених там прикладів. Ілюстрації з книги — малюнки, знайдені на території Іспанії, Алжиру, Італії.

В будь-якому випадку, знахідки дописемної епохи можна інтерпретувати по-різному, тому з їхнім трактуванням треба завжди бути дуже обережними.

Карта рослин у Франції

На вихідних перемалював одну з найцікавіших карт з першого тому праці Фернана Броделя “Ідентичність Франції. Простір та історія” (Видавництво Жупанського, 2013) — Північні межі поширення деяких південних рослин у Франції. Виноград, каштан, кукурудза (до гібридів), кам’яний дуб, шовковиця, маслина, цитрусові.

Праці відомого французького історика завжди наповнені найрізноманітнішими картами, але, переважно, не його авторства. Цю він також позичив. Ось так карта виглядала в книзі (с. 46):

Розмістив карту на reddit і наразився на критику французів, які кажуть, що кордони не дійсні, а кукурудза, цитрусові та решта росте у них де завгодно. Отак підвів мене Бродель. Але де в чому тут є і моя провина — на карті в книзі вказано “кукурудза (до гібридів)”, а я вказав просто “кукурудза”, пожертвувавши точністю заради охайності. Урок на майбутнє — не робити такого 🙂

Вікінги в Гренландії близько 1010 року

На MapPorn промайнула карта поселень вікінгів на в Гренландії та на Американській півночі на початку минулого тисячоліття. В пості під картою коротко написано, що відомо про кожне з підписаних на мапі поселень.

Зараз якраз читаю “Велике потепління” Браяна Фейґена. Книжка про Середньовічний теплий період 800-1300 років і те, як він по різному вплинув на різні народи і цивілізації.

Є там і розділ про вікінгів, які змогли в той час перетнути північні моря і налагодити торгівлю з деякими народностями Американської півночі (а з деякими не змогли, і там норманські поселення винищили до ноги). Скандинави привозили метал, причому не якийсь корисний, а уламки зброї, погнуті цвяхи, обрубки, всілякий непотріб одним словом, і обмінювали його на бивні моржів.


Карта з книжки, сторінка 103

Зверніть увагу, наскільки сильно змінюють сприйняття відстаней на пласкому зображенні різні проекції та нахил карти. Порівняйте взаєморозташування і відстань між, з одного боку, Гренландією та, з іншого, півостровом Лабрадор і островом Ньюфаундленд на цих двох мапах:

Карта чи мапа?

В українській мові обидва слова використовуються як синоніми, але їхнє походження різне. Спрощено можна сказати, що карти — це папірус, а мапи — тканина.

“Карта” походить від грецького “χάρτης” (вимовляється “тхартіс”) — папірусна карта. Вважають, що греки запозичили слово у єгиптян. В латинському середньовіччі слово трансформувалося у carta (charta) — папір, лист, документ. До нас воно потрапило через французьку (carte) або італійську (carta) мову. 

“Мапа” походить від давньоєврейського слова “mĕnāphā́h“ — тканина, що розвивається. Латиною слово перетворилося на “mappa” — серветка, сигнальний прапор. Саме на тканині було виготовлено велику частину картографічних робіт в середньовічній Європі. До української слово потрапило за посередництвом німецької та польської мов.

Ми зараз використовуємо два похідних від “carta” слова з різним значенням: “карта” як зображення місцевості і “картка” як документ (банківська, медична картка, картка обліку тощо).

План Чугуєва 1853 року

Продовжуючи тему Чугуєва — місто пам’ятає і про військові, і про топографічні свої традиції. Коли ви приїжджаєте до будь-якого міста України, то найпоширенішою картою в продажу є або сучасний план вулиць/будинків, або якась туристична карта історичної частини. В Чугуєві ж на вас чекає складана карта-план військового поселення 1853-го року.

В заголовку вказано масштаб — “Масштабъ въ Английскомъ дюйми 250 Сажень”. Відповідна лінійка масштабу, зроблена одночасно в двох цих одиницях виміру, знаходиться прямо під ним. Для будівель на плані є 77 позначок, які зліва і справа пояснені текстом. Вони поділяються на групи в залежності від того, чиїм коштом зведені: коштом скарбниці, государя імператора, власним коштом, ті, що надійшли до військових з громадського відомства, і будівлі військових поселенців і різночинців.

Розкішне видання, якихось 30 грн, купив пару років тому на Книжковому Арсеналі в Києві. На звороті — старі фотографії будівель, що досі збереглися, з короткою довідкою про них. Ідеальний сувенір. Хочеться більше такого з різних міст.

Чугуїв і військова топографія

Нещодавно їздив до Чугуєва, відвідав місцеві музеї, в них висить багато старих планів міста, є і карти-експонати.

З Чугуєвом така картографічна історія, що там в першій половині ХІХ століття (до 1857 року) існувала школа військових топографів, яка поставляла кадри до корпусу військових топографів Російської імперії (нагадаю, що топографія вивчає земну поверхню, способи її вимірювання та зображення на плані або карті). В дитинстві там якийсь час навчався Ілля Рєпін, про що збереглися його спогади.

Чугуїв відомий також тим, що від самого заснування в 1638 році це було військове поселення, з відповідним укладом життя. Чугуїв і Чугуївський район і дотепер є важливим місцем дислокації військових частин, це дуже помітно в самому місті.

В будівлі, де знаходилася школа військових топографів, містилася також літографська майстерня і безпосередньо штаб військових округ. В наш час будівля руйнується, тільки центральна частина відреставрована і зберігає якесь функціональне призначення — там тепер художня галерея, доволі велика.

Інтерактивна кадастрова карта

Такі часи, всі говорять про землю, тому час розглядати земельні кадастри.

У вільному доступі є стара і нова версії карти власності земельних ділянок. Новою користуватись зручніше. Вона хоч і з косяками, але під неї поклали карту ландшафту, тому набагато простіше роздивлятись.

Подробиць з іменами і прізвищами там немає, але є форма власності і призначення землі. Наприклад, ось дві ділянки, віддані під готельно-ресторанне будівництво: в Києві на зелених печерських пагорбах, в Харкові на Рибному майдані біля скверу Стрілка.

Не треба жодних реєстрацій, відкрили і клацайте.

Межиріч-карта

1965-го року під час археологічної експедиції в Україні виявили одну з найдавніших у світі картографічних знахідок людства. Це малюнок місцевості на уламку бивня мамонта.

Знайшли його на березі річки Росави поблизу села Межиріч Канівського району на Черкащині (тому пам’ятку і називають межиріч-картою). Вік знахідки 13-15 тис. років, довжина уламку — 21 см, зберігається в науково-природничому музеї в Києві. Я на власні очі ще не бачив (фотки тут не мої), хочу сходити. Судячи з фото в мережі, експонат там на окремому стенді.

“… в переплетенні безладних, на перший погляд, ліній дослідники змогли побачити осмислену картину місцевості: спуск з гори, стовбури дерев, нанесену двома паралельними лініями річку.
На березі річки були нанесені чотири загадкові споруди. Спочатку археологи виявили на місцевості три колишні людські житла, складені із костей мамонтів. Четверту шукали довго. На це пішло декілька років. Але її знайшли. Древнє картографічне зображення не підвело.”

В підручнику Остапчука це виглядає дуже романтично, але в опублікованих результатах тієї експедиції під керівництвом Підоплічка карту зображено догори дригом і названо просто незрозумілим малюнком, а не картою. Хто і коли здогадався його перевернути і розгледів на задньому плані гору, а на передньому житла і річку — не знаю, в інтернетах не знайшов.

До слова про найдавніші карти людства. Видно, що найбільше їх познаходили в районах наскельного живопису. В Україні, зрозуміло, з наскельним живописом було так собі, бо каменю малувато, тому найвідоміша знахідка тільки одна, і та на бивні вирізана.

Привіт

Карти мені подобалися завжди. Якщо з іншими, набагато сильнішими захопленнями, стосунки часом складалися по різному, то карти — це завжди була якась безумовна любов. При вигляді карти спочатку йшла емоція “вау!”, а вже потім приглядався, чому вона, взагалі, присвячена.

З дитинства пам’ятаю кольорові картографічні вставки “Большой советской энциклопедии”, розвороти дитячого атласу “Мир и человек”, карти-плани історичних битв на сторінках “Книги будущих командиров”. Це, звісно, були не єдині кольорові книжки вдома, але карти і плани звідти я запам’ятав добре.

В другому класі школи ми з другом заснували “таємну організацію” (ага) і однією з перших місій було укладання плану місцевості — ми ходили й наносили вулиці лініями на аркуші, записували номери будинків. Тихо заздрив друзям, у яких вдома висіли настінні мапи. Ще подобалося робити вигадані карти скарбів, навмисно зістарюючи їх, жмакаючи, надриваючи й пропалюючи в кількох місцях “під старовину”. Пізніше я навчив цього доньку, і ми провели за веселою піратською картографією не один вечір.

В школі я не надто любив географію, але атласи роздивлявся залюбки. Найбільше, якщо не зраджує пам’ять, атласи історичні. Подорожуючи Україною в епоху до доступного і дешевого інтернету — купляв паперову карту кожного відвіданого міста. Їх набралася велика стопка і років п`ять тому я заклеїв ними стіни на кухні (окей, це вже скидається на божевілля, але заклеював я страшнючі шпалери на арендованій квартирі). Нещодавно збагнув, що дія улюбленої з дитинства комп’ютерної гри — Civilization — також відбувається на мапі, як і дія улюблених настолок — Каркассон і Ticket to Ride.

Почавши працювати після універу, найцікавішим було зазирати до Google Analytics, де завжди можна було знайти статистику відвідувань сайту по країнах і містах. 2015-го року я зробив проект UAFrontier, присвячений візуалізації статистики України, левову частку матеріалів якого складали саме карти, статичні й інтерактивні (проект нині заморожено, та і виглядає він поганенько, зараз зробив би краще). В останні кілька років підготував і опублікував, зокрема на Текстах, кілька журналістських матеріалів, основним елементом яких була картографічна інфографіка. Кілька проектів зараз в стадії роботи, сподіваюся з часом довести їх до ладу. 

Вдома зібралася велика стопка атласів, карт, альбомів з картами, виданих в Україні і не тільки, кілька тематичних книжок. Всім цим дуже хочеться ділитися.

Тож, чому б і ні.

За оновленнями можна слідкувати в Facebook, Telegram, Twitter.