Карта світу Птолемея

Грецький вчений Клавдій Птолемей (бл. 90 – 168 рр.) — один з найвідоміших картографів світу, хоча жодної його карти не збереглося, вони згоріли під час пожежі в Александрійській бібліотеці. Усі “карти Птолемея”, які ви могли бачити — пізніші роботи ХV-XVII століть, виконані на основі його восьмитомної праці “Керівництво з виготовлення географічних карт”, нині відомої просто як “Географія”.

Це ніяк не применшує значення грецького картографа, праці якого вважаються кульмінацією картографічної науки античного світі. В тексті “Географії” Птолемей вказав географічні координати восьми тисяч опорних пунктів, від Скандинавії до верхів’я Нілу, від Атлантичного океану до Індокитаю. Це допомогло, як вважається, доволі точно відтворити оригінальні зображення.

Існує багато варіантів манускриптів “Географії” Птолемея, починаючи від XV століття. Одні містять карти, інші — ні. Манускрипти з картами відрізняються між собою. Одні містять 26 великих карт, вміщених до восьмого тому “Географії”. Інші містять 64 карти, розміщені по всьому тексту. Окрім цих карт, є універсальна карта світу, виконана на одному або чотирьох аркушах.

Птолемей розглянув існуючі на той час картографічні проекції і запропонував дві нові — конічну та псевдоконічну (видозмінену стереографічну). Це допомогло краще зобразити співвідношення різних континентів. Він також вперше зорієнтував північ до верхньої рамки карти.

Не хотілося вставляти якесь зображення з мережі, тому я векторизував один з варіантів карти світу Птолемея і залишив на ній тільки воду:

  • Сосса Р. І. Історія картографування території України. 2007
  • Остапчук С. М. Картографія. Факти, матеріали, відомості. Рівне, 2014.

Чатал-Гююк

Чатал-Гююк (Çatalhöyük) — стародавнє місто в Анатолії (Туреччина). 1963-го року археологи під час розкопок знайшли там малюнок, схожий на план стародавнього міста. Час створення пам’ятки — приблизно 6200 років до н.е.

Довжина малюнку — приблизно 3 метри. Будинки на карті нагадують ті, які відкрили під час розкопок археологи. За містом, імовірно, зображено виверження вулкану Гасандаг. Археологічні рештки підтверджують, що вулкан вивергшався в давні часи.

Реконструкція вигляду будинків стародавнього міста підтверджують достовірність мапи, адже вони так само знаходилися впритул один до одного. Єдиний вхід і вихід був на даху. Так само на горі були отвори для світла і отвір для димаря.

Якщо абстрагуватися від точної локації, то мені чисто візуально малюнок чимось нагадує стародавнє місто Шибан в Ємені.

фото з вікіпедії

Радянська туристична карта Риги

Цю складану карту надрукували 1973-го року в Москві накладом 615 000 примірників. Розмір паперу — 72*90 см. На першому плані фотографії на обкладинці — пам’ятник латиським (червоним) стрільцям, а за ним справа — присвячений ним музей (після реконструкції — Музей окупації Латвії).

Всі тексти — російською. Дуже важко знайти хоч якусь картографічну продукцію, надруковану з 1945 по 1990 роки в СРСР, надруковану мовою будь-якої іншої формально рівної союзної республіки. Не знаю, чи існують радянські карти Латвії латиською мовою взагалі.

На двох сторонах аркуша знаходяться різні карти. На одній — загальний план міста з основними дорогами, залізницею, річками, парками, мовським узбережжям. Карту виконано в спокійних, не контрастних кольорах, як і більшість туристичних карт, надрукованих в СРСР.

На зворотньому боці зображено туристичну карту центральної частини Риги. Надзвичайно красиво і охайно промальовано архітектурні пам’ятки та об’єкти інфраструктури (мости, вокзал). Така увага до декоративної частини загалом нетипова для радянських карт, тому заслуговує на особливу увагу.

На обох картах є круглі позначки з цифрами (від 1 до 237), розкриті внизу під мапою. Їх поділено на групи: меморіальні комплекси і пам’ятники, архітектурні пам’ятки, музеї і виставки, театри і цирк, концертні зали тощо.

В ті часи багато вулиць мали ідеологічні радянські назви: вулиці Леніна, Горького, майдан Піонеру, бульвар Комунару і т.д. На окрему увагу заслуговує також коротка історична довідка про місто, написана в типовому колоніальному радянському стилі. Не згадуються національності, які живуть чи колись жили в місті, є тільки “рижани”. Єдина реальна особа, згадана в тексті — Ленін (“Весной 1900 г. Ригу посетил В. И. Ленин, здесь он провел совещание с латышскими социал-демократами”). В тексті всього три дати. Окрім 1900-го року згадується 1201 (рік заснування Риги) і 1967 — рік будівництва меморіального комплексу Саласпілс (на місці нацистського концтабору) за містом. Зате є цілий параграф про Юрмалу і про те, що з міста можна легко до неї доїхати.

Карта нижньої течії Дніпра XVII століття

Карта нижньої течії Дніпра. Вперше відома як частина Радзивіллової карти Великого князівства Литовського Томаша Маковського 1613 р. Окремим відбитком з’явилася у другому виданні атласу Віллема Янсона Блау “Appendix Theatri A. Ortelii et Atlantis G. Mercatoris” 1631 р.

Карта складається з двох поєднаних смуг і показує течію Дніпра від Черкас до Чорного моря. На чотирьох фігурних картушах — інформація про про козаків, дніпрові пороги, назви дев’яти найбільших, умовні позначення міст. Є багато написів з інформацією про традиції козаків, їхні садиби на Хортиці і Томаківці, про фортеці Очаків і Перекоп, про добування солі тощо.

Авторство карти не до кінця досліджене. Імовірно, її створили під час подорожі австрійського дипломата Еріха Лясоти із Стеблева, який 1594 р. здійснив подорож на Запорозьку Січ і прожив там понад місяць.

Карта найкраще гуглиться саме як “Map of the Dnieper by Willem Blaeu” і, що цікаво, в результатах пошуку — багато пропозицій її придбати. Описується як оригінал, вартість 1300 євро. Я не знавець ринку антикваріату, але чи це не задешево? Також деякі сайти пропонують придбати репринти карти за 300-500 євро (!).

Для тих, хто не має натхнення витрачати тисячі євро, можна скачати і роздивитися pdf карти Дніпра 1613 року в прекрасній якості на сайті Інституту історії НАНУ та порівняти з її пізнішим варіантом 1643 року, вміщеним у видання “Україна на стародавніх картах. Кінець XV—перша половина XVII ст.” (с. 188-189).

Японія в Другій світовій

Пік морського домінування Японії в Другій світовій війні, серпень 1942-го року (джерело).

У карти незвичний для нас, але логічний ракурс — Японію розташовано майже по центру. Сферична проекція може бути доцільною для зображення великих територій, оскільки мінімізує викривлення пласкої поверхні. Для порівняння — аналогічна карта з Японією по центру, але в пласкій проекції Меркатора (Google Maps). Розмір Японії не зменшився, а от Росія на півночі стала непропорційно великою, займаючи ледь не третину карти, хоча її справжній розмір набагато менший.