Інтерактивна кадастрова карта

Такі часи, всі говорять про землю, тому час розглядати земельні кадастри.

У вільному доступі є стара і нова версії карти власності земельних ділянок. Новою користуватись зручніше. Вона хоч і з косяками, але під неї поклали карту ландшафту, тому набагато простіше роздивлятись.

Подробиць з іменами і прізвищами там немає, але є форма власності і призначення землі. Наприклад, ось дві ділянки, віддані під готельно-ресторанне будівництво: в Києві на зелених печерських пагорбах, в Харкові на Рибному майдані біля скверу Стрілка.

Не треба жодних реєстрацій, відкрили і клацайте.

Межиріч-карта

1965-го року під час археологічної експедиції в Україні виявили одну з найдавніших у світі картографічних знахідок людства. Це малюнок місцевості на уламку бивня мамонта.

Знайшли його на березі річки Росави поблизу села Межиріч Канівського району на Черкащині (тому пам’ятку і називають межиріч-картою). Вік знахідки 13-15 тис. років, довжина уламку — 21 см, зберігається в науково-природничому музеї в Києві. Я на власні очі ще не бачив (фотки тут не мої), хочу сходити. Судячи з фото в мережі, експонат там на окремому стенді.

“… в переплетенні безладних, на перший погляд, ліній дослідники змогли побачити осмислену картину місцевості: спуск з гори, стовбури дерев, нанесену двома паралельними лініями річку.
На березі річки були нанесені чотири загадкові споруди. Спочатку археологи виявили на місцевості три колишні людські житла, складені із костей мамонтів. Четверту шукали довго. На це пішло декілька років. Але її знайшли. Древнє картографічне зображення не підвело.”

В підручнику Остапчука це виглядає дуже романтично, але в опублікованих результатах тієї експедиції під керівництвом Підоплічка карту зображено догори дригом і названо просто незрозумілим малюнком, а не картою. Хто і коли здогадався його перевернути і розгледів на задньому плані гору, а на передньому житла і річку — не знаю, в інтернетах не знайшов.

До слова про найдавніші карти людства. Видно, що найбільше їх познаходили в районах наскельного живопису. В Україні, зрозуміло, з наскельним живописом було так собі, бо каменю малувато, тому найвідоміша знахідка тільки одна, і та на бивні вирізана.

Привіт

Карти мені подобалися завжди. Якщо з іншими, набагато сильнішими захопленнями, стосунки часом складалися по різному, то карти — це завжди була якась безумовна любов. При вигляді карти спочатку йшла емоція “вау!”, а вже потім приглядався, чому вона, взагалі, присвячена.

З дитинства пам’ятаю кольорові картографічні вставки “Большой советской энциклопедии”, розвороти дитячого атласу “Мир и человек”, карти-плани історичних битв на сторінках “Книги будущих командиров”. Це, звісно, були не єдині кольорові книжки вдома, але карти і плани звідти я запам’ятав добре.

В другому класі школи ми з другом заснували “таємну організацію” (ага) і однією з перших місій було укладання плану місцевості — ми ходили й наносили вулиці лініями на аркуші, записували номери будинків. Тихо заздрив друзям, у яких вдома висіли настінні мапи. Ще подобалося робити вигадані карти скарбів, навмисно зістарюючи їх, жмакаючи, надриваючи й пропалюючи в кількох місцях “під старовину”. Пізніше я навчив цього доньку, і ми провели за веселою піратською картографією не один вечір.

В школі я не надто любив географію, але атласи роздивлявся залюбки. Найбільше, якщо не зраджує пам’ять, атласи історичні. Подорожуючи Україною в епоху до доступного і дешевого інтернету — купляв паперову карту кожного відвіданого міста. Їх набралася велика стопка і років п`ять тому я заклеїв ними стіни на кухні (окей, це вже скидається на божевілля, але заклеював я страшнючі шпалери на арендованій квартирі). Нещодавно збагнув, що дія улюбленої з дитинства комп’ютерної гри — Civilization — також відбувається на мапі, як і дія улюблених настолок — Каркассон і Ticket to Ride.

Почавши працювати після універу, найцікавішим було зазирати до Google Analytics, де завжди можна було знайти статистику відвідувань сайту по країнах і містах. 2015-го року я зробив проект UAFrontier, присвячений візуалізації статистики України, левову частку матеріалів якого складали саме карти, статичні й інтерактивні (проект нині заморожено, та і виглядає він поганенько, зараз зробив би краще). В останні кілька років підготував і опублікував, зокрема на Текстах, кілька журналістських матеріалів, основним елементом яких була картографічна інфографіка. Кілька проектів зараз в стадії роботи, сподіваюся з часом довести їх до ладу. 

Вдома зібралася велика стопка атласів, карт, альбомів з картами, виданих в Україні і не тільки, кілька тематичних книжок. Всім цим дуже хочеться ділитися.

Тож, чому б і ні.

За оновленнями можна слідкувати в Facebook, Telegram, Twitter.